Гра, де ваш головний ворог — це шизофренія головного героя (і це не сюжетний спойлер). Ви можете наївно подумати, що здатні контролювати те, що робитиме персонаж, але це ілюзія — насправді цього немає, це просто фікція. Персонаж діятиме так, як захоче сам: наприклад, вирішить у рандомний момент зачепитися за стіну — він це зробить; не захоче чіплятися за стіну чи зіплайн — ви нічого не вдієте, просто впадете й почнете з чекпоінта. Він так само може раптом залізти на ящик замість того, щоб сховатися за ним, або почати бити повітря замість ворога, який стоїть просто перед ним.

Наприкінці гри, на останніх місіях, де багато ворогів, особливо помітно, що для тієї “швидкості” та “динамічності”, на які гра замахується, вона насправді дуже повільна. Ви просто не можете одночасно вбити ворога, ухилитися від пострілів і знищити наступного: ви вбиваєте одного й одразу помираєте. Тому доводиться пригальмувати та ліквідовувати противників по одному — а це вже зовсім не звучить так “круто”.

Окремої уваги заслуговують дурнуваті чекпоінти, які розставлені так, що після респавну вам потрібно кілька секунд стояти й чекати таймінгу, інакше ви просто вибіжите на кулі й помрете у 100% випадків. А на складних фрагментах ці кілька секунд АФК повністю руйнують динаміку й, чесно кажучи, дупу мені спалили конкретно.

Напевно, якщо награти 30–50 годин, ви теж станете шизофреником і “синхронізуєтеся” з головним героєм, щоб комфортно грати. Але після першого проходження бажання запускати цю гру дорівнює нулю.

Якщо в двух словах то крута гра! В ній є якась чілова атмосфера та динамічні бої що не дадуть вам занудитися на протязі усієї гри. Також все це підкріплено непоганим сюжетом, так він лінійний але з деякими сюжетними поворотами, та виглядає логічним та структурованим. Сама по собі гра невелика годин на 10-15 дивлячись як проходити (в мене проходження на 100% зайняло трохи менше ніж 18 годин). Я с задоволенням провів в ній пару вечорів.

Все нормально, детей все еще можно отправить работать на шахту