Тепер я нарешті розумію, чому люди були готові купувати цілу консоль заради однієї гри. Вона справді того заслуговує.

З точки зору геймплею тут немає нічого такого. Лінійні маршрути, знайомі з інших ігор дії, підставляння драбин і подавання рук без кінця краю, повторюємі сутички з ворогами, що інколи з’являються не надто логічно, та й наче хтось спеціально розклав їх по рівню жменьками по 3-4 шт. Плюс 30+ хвилинна компіляція шейдерів зверху.

Але дивовижно те, що все це… зовсім не має значення. Сила в її сюжеті, в емоціях, у тому, як тонко й природно показано взаємозв’язок Джоела та Еллі - це перепльовує все інше. Я не впевнений, чи існує в ігровій індустрії історія, прописана настільки ж сильно, настільки ж по-людськи.

Ця гра безумовно заслуговує уваги кожного, хто ще до неї не дістався. Я свідомо роками уникав будь-яких спойлерів, не дивився проходжень, трейлерів та всього іншого, і певно не дарма. Це мабуть той випадок, коли чистий досвід вартує кожної витраченої хвилини...

Незважаючи на кілька дратуючих моментів, я люблю цю гру. Кожна нова частина GTA робила крок уперед, але стрибок від Vice City до San Andreas кілометровий.

CJ - мій улюблений головний герой усієї серії ігор GTA. Він одночасно смішний, харизматичний і свій в доску. Саундтрек, як і завжди у Rockstar, - окрема любов. Багато виконавців з радіо в цій грі залишилось у плейлистах до сьогодні.

Світ гри - величезна пісочниця. Придумати чим тут зайнятись можна дуже легко (що власте в юності і робилось). Є нюанс з заробітком: я якось зайшов у казино Калігула просто пограти в покер і за пів години виніс 100 мільйонів. Це в тому самому казино, де сюжетне пограбування було на 100 тисяч. Після такого я не впевнений, що їм було надто боляче втратити вкрадене... Ну і потім мені платять по 5-20К за місії - дуже дякую, уже не треба )))

Самій грі - максимальна похвала. А от ремастеру - максимальний дизреспект. Уже третій раз підряд спостерігати на встановлені грудні імпланти в 90-річній бабці складно.

Я вже й не згадаю, скільки разів проходив Vice City за своє життя. Скільки різних збірок, модифікацій, редакторів та інших приколів було спробувано... Кожен раз стабільно отримую істинне ігрове задоволення. В даний раз через це вирішив пройти на 100%, віддать шану класиці, так сказати. Vice City стала величезним стрибком уперед у порівнянні з попередньою частиною - деталі, атмосфера, музика, ігролад та сюжет на декілька голів вище. Грати у третю частину сьогодні вже складно, тоді як Vice City доставляє максимально, як і 20 років тому.

І, впевнений, це не востаннє, коли я повертаюсь на вулиці неонового Маямі. А поки що лишається лише чекати на GTA VI.

10/10.

Десь на п’ятій годині гри я раптом згадав, чому завжди дропав проходження GTA III.
Вона просто не дотягує до рівня геймплейно задовільної гри - планку, яку Rockstar вже змогли задати у Vice City.


Головний герой - мовчун. Без думок, ідей, робить те шо кажуть - власне, ідеальний найманець... Місії одноманітні в своїй більшості, часто немає позначок на карті й доводиться шукати, куди їхати. Багато завдань із безглуздо обмеженим часом, який вимагає знати наперед увесь перебіг подій, і то не факт шо вийде з першого разу.
Не можна прострелити ані вікна, ані шини автомобілів. Поліцейські не вміють стрибати, всі люди Ліберті Сіті плавати, а погоні з копами дуже душні.
Головна перлина - банди. Головний герой умудрився насолить всім і тому на вулиці були поставлені сотні бійців з ідеальним аімом, щоб знищувати імпостера, при цьому поліція на них не реагує взагалі, видно домовлено. Хтось геніально вирішив видати італійцям штурмові дробовики, які зносять машину одним пострілом. Через це одну гонку я змушений був проходити тридцять разів. При цьому різноманітності гонок ніхто не додав, а GPS, який завезли у ремастер, в гонки завезти забули - де він був би умістний. Додаткові заробітки також не мають сенсу: грошей і так дають багато, а витратити їх просто нікуди, тільки на зброю. Логіка спауну транспорту дивна: у центрі міста вантажівки зустрічаються частіше, ніж у порту.


Багів вистачає: часом доводилося перезапускати гру. З парою місій були проблеми через це. Графіка виглядає як лайно - ніби спробували вставити силікон у 80-річну, вибачте на слові. Так це не працює. Або трогати все, або нічого.
У мене два монітори, і змусити гру запускатися на основному вдалося лише висмикнувши з відеокарти другий. Всі фікси з Reddit перепробував, ні в яку... Фреймрейт при перезапуску гри не зберігається, доводиться лізти в налаштування кожен раз.


Я замітив графіку, GPS, камеру авто і кастроване радіо (очікую цього від всіх трьох частин). GPS не знаю навіщо тут, без нього їздити швидше і простіше. Розробники не спромоглися залишити корисні мітки, думаю було б актуально: хоча б на продавця важкої зброї чи склади, куди потрібно здавати машини певних моделей... Камера - єдиний плюс, що заслуговує уваги.

У підсумку це морально й геймплейно застаріла гра, яка принесла мені більше болю та страждань, ніж задоволення.

Оцінка: 4.5/10.

Після проходження складно сформувати однозначне об'єктивне враження. Холодна оцінка тут не вийде.

Як інтерактивне кіно, вона відігрує на всі сто. Сюжет тримає увагу постійно, і при цьому непрогнозований в плані локацій і емоцій - а вони тут уж точно будуть. Бути байдужим до всього на екрані не вийде. Це я вже мовчу, що вибір того чи іншого тут відбувається постійно, хоч насправді він все одно ілюзорний, бо треба якось далі розповідати історію. У цьому Девід Кейдж залишається справжнім майстром.

Традиційного інтерфейсу тут нема і як на мене це тільки йде грі на користь - краще занурюєшся в події, гра довіряє твоїй інтуїції і це чудово. Благо левел-дизайн тут відмінний і не знати куди йти не вийде. Навіть незвичне QTE зайшло, головне спокійним бути, коли тикаєш правий стік. Гра акторів, Еле... Еліота (дивний новий світ, але не засуджую) і звісно ж Дефо - на висоті. Тут в мене розмились рамки сприйняття інтерактивного кіно і реального кіноматографу з великих екранів...

В рамках 2025 року, графіку похвалити не можу: вона дуже неоднорідна. Обличчя героїв деталізовані, основні елементи теж, а в деталях нюанси - особливо фільтрація текстур рвала очі. Ефекти виглядають красиво все ж. І чомусь раз години в дві приходилось комп перезапускати, бо гра починала фрізить, ну то дрібниця. Це все не критично, але трохи прикро. Грати безперечно краще з геймпадом.

Гра однозначно варта уваги. Вона не вражає геймплейно чи графічно, зате бере своє історією та емоціями. Є душні моменти, але більше все таки світлого.

7.5/10

Поки більшість ганяє в бету шостої частини, я вирішив повернутися до її витоків. Хоча завжди більше любив 4 частину, навіть через 14 років після релізу BF3 усе ще справляє непогане враження.

Є свої нюанси. Сюжет фактично вкрадений з Call of Duty, у кращих канонах перших двох MW. Battlelog дуже душить, бо інакше в гру не зайти, та і сам його інтерфейс в порівнянні з тим, що завезли для наступних частин, ще більш незручний. А в мультиплеєрі, як завжди, домінує авіація.
З технічними моментами теж не очікував зіштовхнутись: то немає звуку через ЦАП, зате є через аудіоінтерфейс, то навпаки, а іноді приходилось спочатку втикати систему напряму в материнку; у катсценах гучність нижча майже вдвічі; налаштувати графіку й роздільну здатність вдалося тільки через програму Nvidia, бо гра вилітала при спробі зайти в меню. Проблеми досить нетипові якісь.

Чому ж я завжди повертаюся до четвертої частини, а сюди не дуже? Хоч і грав в неї з іншого акку досить чимало і як завжди посасував у всіх підряд, усе впирається в інтерфейс. У BF4 чітко видно, коли ти вбив ворога, скільки їх лягло в той момент, і скільки ХП залишилось, якщо помер. У BF3 ж лише дрібні сині надписи, які легко губляться. Все інше - а я чорт зна. В цілому ці ігри аж занадто схожі, а в детальні деталі балансу, карт та всього іншого я не люблю вдаватись.

Навіть іграбельно, і навіть є сервера, тому загаааалом - за ціну на знижці тим більше - воно варте, щоб навіть залишитись подовше. Якби не 4 частина, де все краще з онлайном. Уже немає того захвату, з яким колись ми дивились перші трейлери цієї гри і просто помирали з якості графіки, але гра ще нічого так зберегла свою свіжість. Бо BF, він як війна в Fallout, наче й ніколи не змінювався - і це добре.

Це вже не перший Sherlock Holmes від Frogwares для мене, але, можливо, останній.

Мені здається розробники дещо відійшли від ідеї того, як правильніше вибудувати цікаву детективну історію, і таким чином в гру потрапили деякі ну дуже дивні загадки і квести - особливо піраміда Майя, де одна за одною йдуть різні головоломки. Не всі з них одразу мають логічне розв’язання, і деякі хочеться просто скіпнути.

Гра НІБИТО нелінійна, але по суті, не дає можливості пропустити якісь докази - інакше задача буде висіти далі. І це руйнує загадковість. Я завжди у приклад гарного детективу вказую L.A. Noire - там шансів облажатись давали більше (хоч і там я був незадоволений, але на фоні цього проекту вона виглядає референсом). Підозрюваних зазвичай декілька, і гра підкидає все нові докази так, щоб кожен з них мав мотив і можливість для злочину. Можливо, це випадковість, але вже на передостанній главі це наскучило - типу вибери кращого серед гірших. При цьому, половина закадрової історії залишається ігноруємою, половина зібраних доказів взагалі втрачає сенс і рішення в дедуктивному аналізі не може містити сірих тонів.

Геймплейних фішок дуже мало. Все ті ж підслуховування в барах - в реальності мені здається це дивно виглядало б, коли людина пересаджується з місця на місце, нічого не замовляє, а потім просто йде, наситившись інфою. Місія зі стеженням благо була тільки одна - інакше задушитись можна було б. Ну і куди ж без QTE. Цікавою була зміна персонажів.

Хоч у гри є певні позитивні моменти, назвати її справді гарним детективом я не можу. Втім, за свою ціну зі знижками ознайомитись було не зайвим, і витраченим часом не вважаю.

5/10.

В огляді Heat я назвав ту гру вдалою на фоні Unbound. Що ж... Більшої нісенітниці за своє життя я ще не говорив. Саме таке відбувається, коли оцінюєш гру на основі пари хвилин геймплею і загальної думки суспільства.

Бо після 20 годин гри напрашується лише один висновок - це кращий NFS за останні 15 років. Як мінімум. А може навіть кращий з часів Most Wanted і Carbon. Пройшов я їх всі, - крім бездарної NFS 2015, - яку сил не вистачило добити до кінця, якась затягнута вона вийшла.

По факту... ProStreet був експериментом з невдалою фізикою, та і нудним через повторюваність. Undercover - помовчу краще. Shift і Shift 2 йдуть відособлено, то інша розмова. Hot Pursuit для мене особисто відчувається порожньою і монотонною через однотипні заїзди - загалом все ж це певно самий вдалий NFS з перерахованих. The Run був занадто коротким, хоч і цікавим. Most Wanted 2012 - альфа версія того, що мало вийти, гра без відчуття мети. Rivals - через мізерну кількість контенту, машин і загальну порожність чисто прохідна гра. 2015 - невдала пародія на Underground. Payback - зі своїми дивними класами, лутбоксовською прокачкою машин і дитячим сюжетом один з гірших. Heat - вже була схожа на щось достойне здалеку, але щоб побачити це, треба було надто абстрагуватись - особливо через слабку та чорнобілу історію.

І ось Unbound. По пунктам. Тут нарешті є якась логіка виграшу грошей за гонки. Нарешті нормально прописані діалоги та є розуміння мотивів персонажів (навіть з вдалими відсилками та не завжди бездарними жартами - я був сильно здивований після згадування попередніх частин). І було незвично почути душевну розповідь ASAP Rocky, я щось якось не очікував. Далі - допилені до адекватності тюнінг машин, складність гонок та погонь. І на довершення чудовий ігровий баланс. Цікаво тільки коли головний герой спить, якщо гонки кожен день і ніч, але то таке.

Я спочатку не прийняв місцевий візуальний стиль, здивувала можливість кастомізації персонажа, але потім благо дали можливість вимкнути штуки з-під коліс і все стало нормально. Грати з геймпадом (на клаві краще не треба) дуже зручно і інтуїтивно. Машини не сильно відрізняються керованістю одна від одної, але це я можу закинути будь якій грі - в т.ч. Forza Horizon, яку ймовірно можна порівняти з цією грою. Але вони уж занадто різні - я їх конкурентами не вважаю. Чисто для мене, Forza - гра, щоб зайти подріфтить ввечері на пару годин, пройти пару гонок і піти далі. NFS - щоб слідкувати за історією, відкривати нові можливості прокачки авто і ціленаправлено приймати участь в гонках. Ну і звісно ж куди без копів. Не вистачає бубликів з MW, занадто сильно вони мені подобались, і недостає інтенсивності погонь. Тим не менш, воно не таке душне як в тому ж Heat, хоч приходиться втікати від копів занадто часто. Ну і ще щодо керованості різних машин - мені подобається як розробники передали різницю в проходженні поворотів на середньомоторних машинах, вони бувають непередбачувані на грані - так воно і тут. Вибір машин - гідний. Не було в мене такого, щоб думав, що таке б купити і нічого не підходило б. Напрягає погана математика при продажу авто - що трохи стопорить можливість попробувати різні машини, шансу на помилку по суті не дають. Хотіли як в старих NFS? Отримали, хехех.

Багато є скарг на музику. Це все дуже індивідуально, бо справа смаку. Але. Я не бачу, що тут помінялось в порівнянні з останніми частинами. Наче воно було інше? Років 10 тому певно було. У всіх останніх частинах вона просто мразотна. Завжди існує мут, до речі і включаєте метал на фоні, чи кому там що подобається. Бо всі такі сурові геймери, слухають чисто важку музику - все інше не по-чоловічому ж (я теж слухаю важкий метал, але разом з ним є і класика, і блюз, і рок, і джаз, і ембієнт, і реп, і чого тільки там ще нема).

Якось так. Хай зі мною буде незгодний весь світ, мені начхати. Ця гра - хороша. Рекомендую її вийнятково тим, хто здатний розгледіти і в бруді первинну красу та абстрагуватись від суспільного осуду.

7,5/10

Як любитель гвінта, я не можу у всій мірі об'єктивно оцінить цю гру, але спробую. Не знаю чи усвідомлювали CD Projekt Red коли додавали гвінт в оригінальну гру наскільки сильно ця ідея з картами вистрелить - але сталось так , як сталось.

Уся гра могла б бути очікуванням битви на мосту - якою ми її знаємо з книги Сапковського - але вийшло дещо інше. Ця закадрова історія поза Геральтовими пошуками Цирілли попала в точку. Я люблю ту історію, ту компанію дуже різних персонажів в одному місці, яким співпереживаєш справді, але це зовсім інша експірієнція. Можливо возьмак і недостоїн місця на обкладинці гри, але чорт з ним.

На мій погляд, тут є дві ключові проблеми. По перше, складність рішення кількох головоломок (і їх загальна кількість), через що приходиться іноді йти на жахливе - підглядання у гайди. По друге, подорожня карта, вірніш побудова шляху Меви по ній - хоча якщо дивитись з перспективи розповіді історії загадровим голосом то ще більш менш логіка подій простежується.

Гра заслуговує уваги. Додаткові квести, візуальний стиль, а також сам гвінт, який далеко відійшов від того, що був у Відьмаку 3. Іноді дивує той баланс, який розробники змогли витримати у всіх тих картах, хоч загалом за гру колода й не сильно змінювалась в мене конкретно. Це все такий собі фансервіс для тих, кому мало три повноцінні гри та вісім книг, але цю задачу Кровна війна виконує на всі 100%.

7/10.