Як тільки я вперше побачив цю гру, одразу додав її у вішліст. І ось настав реліз — я без роздумів її придбав і ні на секунду не пошкодував. Це приємна, лампова, але водночас доволі серйозна гра.

Під час подорожі ти дізнаєшся історію троглодитів, що живуть у цих горах, а також історії інших скелелазів, чиї спроби були не надто успішними. У деяких записках відчувається відчай, в інших — спокій і прийняття власного кінця. І це дуже сильно чіпляє.

Паралельно з цим розгортається основна історія головної героїні — людини, яка відкинула все заради того, щоб дістатись вершини. Вона залишила людей, яких любила, відмовилась від почуттів і минулого. Але заради чого? Навіть під час проходження ти зустрічаєш друга, який ставить питання, що змушують героїню замислитись і поступово змінюють її сприйняття всього, що відбувається. І ближче до фіналу стає зрозуміло, що вона сама не знає, навіщо пішла цим шляхом, не розуміє, чому покинула все заради цього досягнення, і починає шкодувати про зроблений вибір. У цій історії легко знайти багато паралелей із реальним життям.

Окремо варто відзначити геймплей. Тут є доволі багато маршрутів, які ти можеш обрати, і залежно від цього твоє проходження буде відрізнятись. Також є моменти, де потрібно робити вибір, який впливає на подальше сходження і розвиток подій.

Звісно, гра не без мінусів — були моменти, які мене трохи вибішували. Але все це відходить на другий план, бо загалом гра дуже гарна, атмосферна і точно варта уваги та часу, який ти на неї витратиш.

Це той випадок, коли після проходження хочеться просто посидіти в тиші й подумати.

Буде складно розповісти про цю гру коротко, бо це не просто гра — я б назвав її в прямому сенсі слова витвором мистецтва. Розкішний сюжет Артура, який відчувається живим персонажем зі своїми принципами, проблемами й характером. Арка з Джоном повністю доповнює цю історію, розповідаючи про події вже після основного сюжету (і, якщо чесно, мені вона навіть зайшла більше — здалась більш насиченою).

Імерсивний геймплей тут зроблений так, що ти відчуваєш себе не богом, а звичайним ковбоєм, який не встигає за прогресом і змушений пристосовуватись до змін. Деталізація світу — просто неймовірна: випадкові зустрічі, історії, в які ти пірнаєш під час побічних квестів, полювання, дрібні події — усе це змушує вірити, що світ реально живий, а ти лише маленька частинка його.

Моє знайомство з грою було доволі дивним. Ще на релізі, будучи школярем, я купив собі й подрузі по копії гри, і майже одразу ми пішли в онлайн. І це були реально круті часи. Хоч я тоді був малий і більше любив динамічні ігри, тут я міг годинами просто блукати світом і роздивлятися його. На той момент це здавалося чимось абсолютно дивовижним — ми могли годинами подорожувати й вдивлятися в різні цікаві місця.

Минуло майже 7 років. Я підріс, купив гру вже в Steam і вирішив повноцінно зануритись у сюжет. І це було неймовірно. Навіть через стільки часу гра вражає своєю якістю. Було дуже приємно знову побачити ті місця, які я пам’ятав ще з часів онлайну.

Якщо коротко — гра чудова. Так, тут є кривий порт, де керування конем інколи просто виводить із себе. Так, є купа багів і трохи затягнутий геймплей, який ближче до кінця вже не приносить такого задоволення. Але всі ці мінуси повністю перекриваються тими плюсами, про які я писав вище.

Це одна з тих ігор, які залишаються з тобою надовго — не як розвага, а як досвід.

Гра викликала доволі дивні відчуття. Перші 10–15 годин, коли ти поступово відкриваєш нових героїв, нові шари, нові артефакти — це реально кайф. Нові рівні теж виглядають круто, боси цікаві, плюс непогана кінцівка.

Але все лайно зводиться до метапрогресії. У тебе є табір біля ліфту, який потрібно поступово забудовувати, і якщо спочатку це ще приносить хоч якесь задоволення, то далі починається абсолютна дрочня, яка просто з’їдає твій час. При цьому без цієї мети в тебе нуль шансів нормально проходити гру, навіть якщо тобі дуже щастить.

Через це як рогалик гра зроблена максимально погано. Пройти її чисто заради кінцівки — ще ок ідея, але 325 грн за ~15 годин такого геймплею — ну таке. Є значно більш достойні конкуренти, які реально заслуговують і часу, і грошей.

Висновок: гра дійсно непогана, і я не буду ставити їй погану оцінку. Але попри це — беріть її на свій розсуд, зважаючи на всі плюси та мінуси, бо зайде вона далеко не кожному.

Коли я купляв це DLC, я реально сподівався на щось рівня Viking Conquest з Warband. Але те, що я отримав, — це просто плювок у лице фанатам Bannerlord 2. Воно виглядає як якась дешево зліплена поробка: озвучка ніби зроблена через рандомне ШІ, геймплей — як у проєкту, який один підпивас зібрав за вечір під банку Revo.

І найсмішніше, що це «диво» продається на момент написання рецензії дорожче, ніж сама гра. Як таке взагалі можна випускати й не соромитись?

Для мене це чистий 0 з 10. Краще б повернули стару схему: найняли нормальних модоробів, як це було колись, і зробили з ними щось якісне. А не ось цю калову масу, яку нам намагаються продати під виглядом DLC.

На жаль, історія Індро, за словами розробників, закінчується на останньому DLC про монастир. Це чудова імерсивна гра про середньовіччя, де немає чіткої складності чи якогось “100% правильного” шляху. Я витратив доволі багато часу на повне проходження, і протягом гри і насолоджувався, і одночасно трохи душився від деяких моментів. Карта стала більшою, через що навіть просте подорожування інколи затягувалося. Прокачка стала легшою порівняно з першою частиною, та є кілька абілок, які ламають баланс і цікавість — наприклад, відображення всіх маркерів на карті.

Але попри все, я дуууже задоволений грою. Я пройшов усі квести, що були на карті, виграв усі жетони, взяв максимальний рівень п’янчуги, вирізав кілька селищ, перед цим добряче їх пограбувавши.

Ця гра не втратить свою актуальність навіть через роки, бо це якісно зроблений продукт, який вартий кожної копійки (хоч я і грав через сімейку).

Ремарка

DLC про кузню настільки мені сподобалось, що це навіть важко нормально передати словами. Це той шматок гри, який дозволяє реально перепочити, зняти напругу і просто відчути себе майстром, що займається своєю справою — кує залізо, покращує власну усадьбу і поступово заробляє собі ім’я як коваль. Мені це дуже нагадало фінал «Відьмака», де Ґеральт осів на виноробні — та сама тиха, тепла атмосфера, коли герой нарешті може жити своїм життям.

Було б просто ідеально, якби саме це DLC стало останнім і логічно завершило історію Індро.

Прикольні побігушки капітана Бласковича.
На сьогодні гра вже трохи застаріла і відчувається досить дерев’яною. Окремий котел у пеклі — для того, хто робив мітки куди йти: їх буквально не видно, і на деяких рівнях я просто блукав, шукаючи цю кляту двері або тунель.

Але попри все, гра виявилась доволі цікавою — неочікувано сюжет зачепив мене, і справді було цікаво дізнатись, чим усе закінчиться.

Тому якщо у вас є 8–12 годин вільного часу — ця гра точно варта того, щоб провести їх у ній.

Для мене Dispatch стала чимось набагато більшим, ніж просто грою. Вона подарувала ті емоції, яких я не відчував уже дуже давно. Від медитативного, майже заспокійливого геймплею — до шикарного сюжету, який тримає тебе за руку та веде крізь кожен момент. Це той випадок, коли хочеться хвалити буквально кожну деталь і смакувати кожну хвилину.

Попри те, що цього року вийшло купа топових тайтлів, саме Dispatch забрала в мене «гру року» без жодних сумнівів. Той досвід, який вона мені дала, реально вплинув на моє бачення індустрії й залишив по собі такі враження, до яких хочеться повертатись.

Пройшло трохи часу, я пограв більше, знайшов для себе цікавого персонажа, вийшло кілька патчів — і ситуація справді змінилася.

Це все ще дуже крута гра з класними данжами та босами, кожен з яких має свою унікальну механіку. Можна сказати, що гра взяла найкраще зі старих данжів із World of Warcraft — і це дійсно відчувається. Так, графіка тут слабка, анімації скілів теж залишають бажати кращого, але зараз грається вона чудово.

Чим складніший данж — тим менше помилок він пробачає, і це реально мотивує прокачувати свій скіл і краще розуміти гру. Все зроблено для зручності гравця, а не для того, щоб його «задушити». І саме через це гра точно варта того, щоб витратити на неї свій час.

Реально кайфанув від цієї гри.
Пройшов її зі своїм другом за 4 годин — і всі ці 4 годин ми реально насолоджувались сюжетом і геймплеєм.
Так, він доволі простий, і хай я вважаю, що ігри, які не приносять задоволення соло, не заслуговують багато уваги — ця гра виняток.
Вона змушує тебе відчути себе справжнім копом, де в кожного своя роль, і чудово прокачує кооперацію та взаємодію між гравцями.

У часи, коли я був бідний, я спіратив цю гру. І не зважаючи на доволі велику кількість багів, я пройшов її залпом — хоча тоді мені було важко всидіти в одиночних сюжетних іграх.
Так, можливо зараз вона виглядає трохи старувато, але це все ще дуже крутий імерсив-сім у середньовіччі з класною історією та цікавими сайд-квестами.
Я був повністю задоволений проведеним у ній часом і вважаю, що ця гра варта уваги.